Проба пера

                                  Легенди рідного краю

                              ( записано зі слів жительки с.Прудище ,що на Ямпільщині,

                                                      Лобанової Надії Володимирівни)                                                                     

Легенда про  Кудоярів скарб

Давно це було. Жив на білому світі розбійник Кудояр. Зібрав ватагу розбишак і гуляв по землях руських не рік і не два. Розросталася ватага шибайголів, ставала все більшою і більшою. Могутнішим і багатшим ставав і сам Кудояр. Задумався, захвилювався  розбійник про багатство своє…І ось тоді чи то   за власною волею, чи по іншим причинам занесло ватагу розбишак  на Ямпільщину. Сподобався лісовий край розбійникові, побачив він , що є тут багато місць, де можна сховати роками награбоване. Почали поплічники Кудоярові роз’їжджати по околицям та шукати місцини, де б  сховати скарби свої.  Вздовж  річки Івотка, на берегах її, насипали розбійники «ховми», буцім – то там, під насипами, закопують вони добро своє. Ще й зараз можна бачити пагорби, насипи, «ховми»  по – під Івоткою. Та не було тут скарбів і не могло бути. Хитрим виявився Кудояр. Сховав добро своє у лісах біля Прудища. Сховав … та жадібність його була неймовірною. Злякався він, що товариші  заберуть усю здобич, розділять між собою, злякався і умертвив  загін свій, залишив тільки декількох , особливо близьких йому…

 Пройшло небагато часу …  загинув Кудояр чи згинув? Хто знає? Та залишився щоденник його, зберіг документ найближчий приятель Кудоярів, бо він один і вижив тоді. Подався чолов’яга шукати щастя – долі до Польщі, влаштувався працювати на фабрику та й познайомився там з молодим парубійком на прізвище Мазур. Старим став колишній розбійник, прив’язався він до хлопчини, вважав Мазура за сина та й відкрив тайну свою. Віддав щоденник Кудоярів,  заповів знайти скарби.

І молодик, не довго думаючи, вирушив у дорогу. Так доля і занесла поляка Мазура до поліського краю. Чи знайшов він той скарб, чи ні – ніхто не знає. Та знайшов він тут долю свою: зустрів україночку, одружився, став господарем, збудував будинок і поклав початок сучасного села Прудище, що за давніх часів іменувалося Мазурківщиною. Багато талановитих людей має великий тепер рід Мазурів, є і лікарі, і вчителі, і економісти. Хтось загубився у вирах історії, когось забули та все ж рід існує і передає  від покоління  до покоління свої легенди…

                                  Легенда про ростовську криницю

                      (за спогадами жителів с.Ростов,що на Ямпільщині)

Ще одну легенду було записано зі слів жителів с. Ростов. Це розповідь про чудодійну силу цілющої води ростовської криниці.

     Маленький хуторець Ростов існує й досі на карті Сумщини. Існує і не лише на карті. Ще живуть тут люди, саджають городину, косять траву. Загалом, це літні , поважні люди, та є і молодь. Мальовнича природа, ставки біля кожної хати, чисті джерела  з  кришталевою водою – все це Ростов. Багато легенд народила ця свята земля. Ось одна з них.

        Серед лугу зеленого, під пригорком виглядає з-під барвистих трав криниця. Завжди прохолодна вода її вгамовувала спрагу не одному мандрівникові. Біля криниці висяться дерева, наче заглядають у дзеркало її гладі, вдивляються , любуються собою…І так багато років, а, може,і століть.

       Жив давно у Ростові поважний чоловік, землю обробляв, дітей ростив. Занедужалося  йому, почав  втрачати зір та й осліп. Нудьгувати став він без роботи, шукав чим зайнятися. Придумав собі справу: кожен день ходив до криниці по воду. Прийде, вип’є  водички, посидить, умиється. І так із дня у день. Раптом почав помічати чолов’яга, що помаленьку вертається до нього зір. Не став припиняти свої візити до чудової криниченьки, продовжував пити воду , вмиватися і прозрів він. Так говорить легенда.

 А криниця та й досі існує, впорядкували її небайдужі люди, слідкують за чистотою навколо , та й кому захочеться  смітити тут, у цьому благодатному куточку.

       Не одне покоління ростовчан та і ямпільчан  беруть тут воду, добру, солодку, «укусну».